При встановленнi стандартiв враховуються вимоги споживачiв i можливостi виробництва. В залежностi вiд вимог споживачiв на продукцiю будь-якого виробництва може бути декiлька стандартiв, але їх вимоги мають бути такими, якi можуть бути досягнуті на певному виробництвi. Так, наприклад, iснують рiзноманiтнi стандарти на сiрчану кислоту, яку споживають у виробництвi харчових продуктiв, для виробництва фосфорноi кислоти iз фосфогiпсу екстракцiйним способом, для зарядки акумуляторiв, в процесах нiтрування та для iнших технiчних цiлей. Вимоги до нових видiв продукцiї, для яких поки що не встановленi стандарти, визначаються вiдомчими технiчними умовами – ТУ.
Собiвартiсть продукцii вивчається в курсах полiтичної економiї i економiки, ми на них детально зупинятися не будемо, а розглянемо лише основнi поняття про собiвартiсть.
Грошовий вираз затрат певного виробництва на виготовлення продукцiї називаеться повною собiвартiстю. Затрати пiдприємства, якi безпосередньо вiднесенi на виробництво продукцiї, називаються фабрично-заводською собiвартiстю.