Якщо парцiальний тиск водяних парiв над поглинаючою кислотою значний, то сiрчаний ангiдрид сполучається з водою в газовiй фазi i утворює дрiбнi краплi важковловимого сiрчанокислого туману. Через це абсорбцiю проводять концентрованими кислотами. Найкращою по абсорбцiйнiй здатностi має кислота, що мiстить 98,3% H2SO4 i має дуже низький парцiальний тиск як водяного пару, так i сiрчаного ангiдриду. Але за один цикл в баштi неможливо закрiпити кислоту з 98,3% до стандартного олеуму, який мiстить 18,5-20% вiльного сiрчаного ангiдриду. Завдяки великому тепловому ефекту абсорбцiї при адiабатичному процесi в баштi розiгрiвається i абсорбцiя припиняється. Через це для отримання олеуму абсорбцiю проводять в двох послiдовно змонтованих баштах з насадкою: перша iз них зрошується олеумом, а друга - 98,3% H2SO4. Для покращення абсорбцiї охолоджують як газ, так i кислоту, що поступають в абсорбер, при цьому збiльшується сила процесу.
У всiх баштах контактного виробництва, включаючи i абсорбери, кiлькiсть зрошуючої кислоти в декiлька разiв бiльше, нiж це необхiдно для поглинання компонентiв газу (H2О ,SO3) i визначається тепловим балансом.